Біографія бл. Титуса Брандсма

titusbrandsmaБл. Титус Брандсма (23 лютого 1881-26 липня 1942)

Нідерландський католицький священик,

кармеліт, загинув у Дахау

 

Дитинство та юність

   Бл. Титус Брандсма народився 23 лютого 1881 р. на околиці невеличкого містечка Больсвард (Нідерланди). За походженням був фризом. Його батьки – Тито і Постман – були відданими католиками. При народженні йому далі ім’я Анно. Ім’я ж Тито (Титус) він взяв пізніше як чернече (на честь батька). Крім нього в родині було ще 5 дітей (він сам був п’ятим). Всі вони, крім наймолодшої доньки, присвятили себе Богу. Родина була веселою і дружньою. Всі багато працювали, однак уміли й розважатися.

   З дитинства Титус мав слабке здоров’я, але й гострий розум та сильну волю. Його любили за дотепність, відкритість та веселий характер. Навчався він у школі, якою опікувалися францисканці. Був одним з найкращих учнів.

   Дуже рано почув поклик Бога. У віці 18 років (22 вересня 1898 р.) одягнув кармелітську рясу. 3 жовтня 1899 р. склав перші обітниці.

Духовність Кармелю з її життям у постійній молитві і ніжною відданістю Діві Марії привела мене до щасливого рішення обрати це життя. Дух Кармелю завжди зачаровував мене. Я щасливий носити чернечу рясу і білий кармелітський плащ, бо цей одяг є знаком опіки Марії. Я з великою довірою покладаюся на Її материнську допомогу”.

   Кармель був його мрією і його реальністю, його чарівною казкою і його щоденною відданою працею. Зачарований красою духовних квітів Камелю Титус Брандсма писав:

Погляньмо на вкритий різними квітами сад Кармелю. Ілля і всі ті, хто, живучи його духом, підіймається на гору через її гроти і печери (символ вправляння у чеснотах), – це червоні троянди. Червоні троянди – це символ палкої любові, яка горіла в серці великого Пророка і яка надалі палає в серцях його учнів...Немає більш відповідного символу, ніж темно-червона квітка троянда. Я бачу, як вона розростається по горі Кармель і як оволодіває нею... Кармель здіймається над життєвими турботами і негараздами, над бурхливими штормами цього світу. Його усамітнення – за межами гарячкового, примхливого життя, він оточений Божим миром”.

Навчання у Римі і повернення на батьківщину

   1905 р. Титус Брандсма був рукоположений у сан пресвітера. Далі – навчання у Григоріанському католицькому університеті в Римі, який він закінчив, отримавши докторський науковий ступінь з історії філософії та філософії. Ще тоді Титус Брандсма захопився журналістикою і разом з кількома друзями почав видавати бюлетень, присвячений духовності Кармелю. Навчання, преса, духовність – три напрямки його діяльності, які залишалися незмінними протягом всього його життя.

   Після повернення на батьківщину Титус Брандсма читає лекції з історії філософії в кармелітській семінарії міста Осс. Видає журнал „Троянди Кармелю”. Створює в Оссі першу публічну бібліотеку. У 1925 р. створює Союз католицьких шкіл Нідерландів.

   Коли у 1923 р. в місті Німега було створено перший в Нідерландах Католицький університет (існує і досі та носить ім’я Титуса Брандсми), він стає там викладачем філософії та містики. Пізніше Титуса Брандсму буде призначено ректором цього університету і на цій посаді він залишатиметься до кінця свого життя.

Подорож до Іспанії та США

У 1929 р. Титус Брандсма відвідує Іспанію: Барселона, Бургос, Толедо, Мадрид і, звичайно ж, Авіла – рідне місто Святої Матері нашого Ордену – Терези від Ісуса. Творами св. Терези Титус захоплювався з юності, вивчав їх та перекладав. До речі, він є першим перекладачем майже всіх її творів фризькою мовою.

   В Іспанії з новою силою спалахнула марійна побожність Титуса, притаманна йому ще з дитинства.

Марія – це найчарівніша квітка кармелітського саду. Для мене Її символом є соняшник,  квітка якого височіє над іншими. Характерною рисою соняшника є те, що він завжди повернутий до сонця... Він символізує душу Марії, створену за Божим образом, щоб Вона живилася і дала Божому світлу заволодіти Нею. Це два сонця, які освітлюють одне одного: одне посилає незбагненної краси сяйво, а друге приймає його і виблискує ним, ніби саме є справжнім сонцем. Воно настільки зачароване красою Його сяйва, що не може від Нього відвернутися, тільки б жити для Нього і через Нього”.

   1935 р. Титус Брандсма їде до США з циклом лекцій з кармелітської духовності, зокрема з розважаннями, присвяченими історії ордену і пророку Іллі, який завжди цікавив Титуса. Безпосередньо перед від’їздом архієпископ Утрехтський призначив Титуса консультантом 30 католицьких газет Нідерландів.

   На цей час ректор університету, журналіст і містик став уже кимось на зразок національної знаменитості. Достатньо було адресувати лист „о.Титусу” – і він був доставлений за призначенням. Його не тільки знали, але й любили. Цей короткозорий, непоказний з виду, але завжди усміхнений і доброзичливий кармеліт умів поєднувати у своєму житті містику, контемпляцію, відсторонення, молитву з безмежним співчуттям до всіх, хто потребував його допомоги. Над ним навіть інколи трохи підсміювалися. Наприклад, коли бачили, як ректор допомагає якомусь дідусеві нести важкі сумки чи намагається зняти кицьку з дерева. У нього ніколи не було грошей, адже їх хтось завжди позичав. Одним словом, він „сміявся з тими, хто сміється, і плакав з тими, хто плаче” (св. Павло).

    Він любив життя, прості речі, світ, який його оточував. „Радість – не є чеснотою, це наслідок любові”. Він був закоханий в Ісуса Христа, Діву Марію і свій Орден Кармелю. Не любив фанатизм, самовпевненість і прагнення всіх повчати. Розумів, що люди різні, і не слід нав’язувати їм свою думку. Молитва була для нього найінтимнішою частиною життя. „Молитва – це не оазис серед пустелі життя, це саме життя”,– любив він повторювати. У самій щоденності він відчував глибоку єдність з Богом. Його святість була людяною.

Початок війни

   А далі була війна. Окупація Нідерландів нацистами поклала початок жорстокого протистояння держави і Католицької Церкви.

   Маленька Церква (Нідерланди переважно протестантська країна) маленької країни рішуче виступила проти ідеології фашизму. У січні 1941 р. було опубліковано розпорядження єпископату Нідерландів, згідно з яким прибічники націонал-соціалізму позбавлялися права приступати до Святих Таїнств. Єпископи опублікували колективний лист, в якому зокрема говорилося:

Нацизм є повністю несумісним з християнською концепцією життя і основними людськими цінностями”.

Лист було прочитано у всіх католицьких парафіях.

   Виступив проти поширення нацистської ідеології і Титус Брандсма. Зокрема, він брав безпосередню участь у написанні відкритого листа, писав численні статті, в яких стверджував:

Ми живемо у світі, в якому засуджується сама сутність любові, в якому проголошується, що це слабкість, котру слід подолати. Ніякої любові, лише сила. Кожен має бути сильним і відчувати презирство до слабких. Кажуть, що християнська віра вичерпала себе і має бути замінена давньогерманськими віруваннями, побудованими на обожненні сили. Хоча нове язичництво відкидає любов, ми переможемо його саме любов’ю”.

   31 грудня 1941 р. Титус Брандсма звертається до головних редакторів католицьких газет: „Ви повинні категорично відкидати будь-яку інформацію і пропаганду, пов’язану з націонал-соціалізмом, якщо хочете, щоб ваші газети зберегли свою католицьку сутність. І мусите робити це, незважаючи на образи, арешти і репресії. Немає іншої альтернативи. Межу вже перейдено”.

   19 січня 1942 р. Титуса Брандсму було заарештовано в кармелітському монастирі в Німезі. Двоє співробітників СС вивели ченця з його келії. Розпочалася його хресна дорога. Спочатку Титуса Брандсму перевели до монастиря в Боксмеєрі. Далі – в’язниця в Шевенінгені, де він перебував 53 дні.

   Титус Брандсма так описує свою камеру в Шевенінгені, називаючи її „моя келія”:

„Треба було якось прикрасити цю холодну і пусту камеру, і я вирішив зробити маленький вівтар, якщо його можна так назвати. У камері був якийсь шматок картону...Я обгорнув його папером...і закріпив на ньому маленькі образки, які мав у Бревіарії; зверху Христос на Хресті...Поруч з ним я розмістив св. Терезу від Ісуса з її закликом: „Страждати або померти!”. З другого боку – св. Івана від Хреста з його: „Господи, страждати і бути зневаженим заради Тебе!”.

   Знизу я написав іспанською мовою славетний вірш св. Терези „Ніщо не турбує, ніщо не лякає”. Посередені я вивів слова: „Бог так близько і так далеко, Бог завжди тут”.

   У мене не було іконки Діви Марії, одначе Її зображення є необхідним в келії кожного кармеліта. Та я якось вирішив і цю проблему. У Бревіарії було зображення Діви Марії з гори Кармель; оскільки було б недобре вирвати цей аркуш, я поставив відкритий Бревіарій в узголів’ї ліжка....Коли я сиджу, мені достатньо подивитися на Неї, а коли лежу, мій погляд спрямований прямо на Діву з зіркою, надію всіх кармелітів.

   Я сам-один, це правда, але Господь ближчий до мене, ніж колись. Я відчуваю нестримне бажання кричати від радості, адже Господь захотів, щоб я відкрив Його в усій Його повноті...Він мій єдиний захист.

   Я відчуваю себе щасливим. Я залишуся тут назавжди, якщо Він цього захоче. Нечасто я бував таким щасливим”.

   Так холодна в’язнична камера перетворилася на маленький сад Кармелю. І все це, незважаючи на постійні приниження і нескінченні допити. Тут, в Шевенінгені, було написано і уславлений вірш-молитву Титуса Брандсми „Коли я дивлюся на Тебе, мій Добрий Ісусе”.

   Коли я дивлюся на Тебе, мій Добрий Ісусе,

   Я бачу любов найвірнішого друга,

   мій скарб найдорожчий -  моє то до тебе кохання,

   добро найпевніше у світі.

   Твоя ж бо любов – я добре це знаю –

   страждання дарує й до мужності кличе.

   Одна є до Слави Твоєї дорога,

   уквітчана болем тяжка ця мандрівка.

   Як хочеш ще муки додати,

    до тортур, що їх зазнаю я,

   будуть свідченням ласки Твоєї,

   в них на Тебе я стану схожий.

   Полиш мене, Боже, в цій холоднечі,

   В самотності, якою живу я:

   вже на світі нікого не маю,

   Ти один зостався зі мною.

   лишися, Ісусе! Хай серце не плаче моє

   і марно Тебе не шукає.

   Коли Ти зі мною – все просто,

   любов’ю весь світ розквітає.

   З Шевенінгена Титуса Брандсму переводять до табору в Амерсфурті. Йому дають номер 56 і табірний одяг з нашитим на ньому червоним трикутником, який мав позначати політичного в’язня. У таборі всюди були розвішані написи Р.Д.А. (Polizei Durchgang Amersfoort) – Прохід для поліції Амерсфурта. Ці написи Титус Брандсма та його друзі-священики, а їх було в таборі чимало, жартома переінакшили на латинське  Probamur Dum Amamur – „Випробовує бо любить”.

   Незважаючи на заборону, Титус Брандсма виконує в таборі свої пастирські обов’язки: сповідає, благословляє помираючих, потішає зневірених. У Великодню Неділю він навіть проголошує в’язням проповідь про значення страждання у житті віруючих.

   28 квітня Титуса Брандсму несподівано знову переводять до Шевенінгена. В плани керівництва СС поки що не входило фізичне знищення ректора університету і загальновідомого вченого-кармеліта. Його радше прагнули зламати. Ціною порятунку була відмова від статей проти фашизму. Здавалося, не так і важко: просто не писати. І можна повернутися до своєї затишної монастирської келії, своїх улюблених книжок. Однак домогтися свого нацисти не змогли. Титус Брандсма добре розумів, що інколи саме мовчання є зрадою. Зрадою „Доброго Ісуса”, зрадою людини. Під час нескінченних допитів офіцер СС чув лише одне:

„Бог благословляє Німеччину. Бог благословляє Нідерланди. Бог заповідає, щоб ці народи знову об’єдналися аби сповідувати й любити Його. І продовжували працювати заради своєї свободи”.

   Зрозуміло, що така відповідь не задовольнила нацистів. Доля Титуса Брандсми була остаточно вирішена: Дахау. Можливо найстрашніший з фашистських таборів. Місце, де людей не тільки вбивали, спалювали у печах крематорію, а й перетворювали на піддослідний матеріал. У так званій „лікарні” в’язням робили різні ін’єкції, прищеплювали найжахливіші хвороби.

   19 червня 1942 р. Титуса Брандсму разом з іншими в’язнями у вагоні для худоби привозять до Дахау. Це була остання зупинка на його хресній дорозі. Його помістили у блок 28, де знаходилися поляки, переважно священики. Розпочалися 5 місяців страшних тортур, постійного голодування і важкої праці. Його били наглядачі, знущалися над ним. Один з них, наприклад, зірвав і розчавив ногою його окуляри. Інші реготали, дивлячись, як безпомічно кумедний священик намагається піднятися.

   Однак безсилим було лише його тіло. Душа залишалася сильною і мужньою. Скільки мужності треба мати , щоб серед жахів Дахау постійно повторювати:

„Не дайте ненависті побороти вас. Умійте терпіти. Ми знаходимося тут у темному тунелі, однак мусимо йти вперед. Наприкінці для нас засяє Вічне Світло. Головне – відкиньте ненависть”.

   18 липня 1942 р. Титуса Брандсму переводять до „лікарні”. Він знав, що тут на нього чекають нові страждання. Однак радо приймав і це випробування, продовжуючи сповідувати Любов:

Хай буде в імя Господнє. Я в руках Господа. Я відчуваю себе щасливим і безпечним. Нечасто я бував таким щасливим, як  тепер”.

   Навколо його ліжка збиралися приречені на смерть люди. А він з останніх сил потішав їх, сповіщаючи їм Добру Новину. Любов, а не ненависть переможе. Головне – не вбити у собі Бога, не вбити Людину. Адже Бог є Любов.

   Дивні слова в’язня №30.492 вражали не тільки засуджених. І пробуджували душі. Так, наприклад, лікар-німець Фрітц Кюр двічі, ризикуючи життям, приносив йому євхаристійні облатки. Назавжди запам’ятала лагідну посмішку помираючого священика і дівчина-санітарка, зненавиджена в’язнями. Адже саме вона мала робити їм смертельні ін’єкції.

   Незважаючи на те, що невдовзі це мало статися і з ним, Титус Брандсма взяв її за руку зі словами: „Бідна дівчинко! Як тобі важко!”. А потім заповів їй свою улюблену вервицю. „Я не вмію молитися на розарії. Я забула всі слова молитов”, –  опиралася вона. „Це не має значення. Ти просто повторюй: Молись за нас, грішних. Цього вистачить”, – лагідно посміхаючись, відповів їй помираючий. Помер він 26 липня 1942 року від легеневої ін’єкції. Його тіло було спалене у крематорії.

   Саме зі слів дівчини-санітарки ми знаємо про останні хвилини життя бл. Титуса Брандсми. Вона так і не змогла забути цю радісну посмішку людини, яку вона вбила. „Він співчував мені. Я стала на вірну дорогу завдяки отцю Титусу...Всі вважали, що він святий”, – скаже вона під час процесу беатифікації отця Титуса Брандсми.

Отця Титуса Брандсму було беатифіковано 3 листопада 1985 р.  Іваном Павлом II.

Існує премія імені бл. Титуса Брандсми, встановлена Міжнародним союзом журналістів-католиків, яка вручається раз на три роки найкращому католицькому виданню.